Проект «М'ясорубка». Троє представників командування «ПВК Вагнера» розповідають про Донбас і Сирію

Сергій Хазов-Кассіа

Троє представників командування «ПВК Вагнера» погодилися на умовах анонімності поговорити з кореспондентом Радіо Свобода. Усі вони брали активну участь у війні на Донбасі, воювали в Сирії, у всіх за плечима радянська армія. Журналістам вдалося перевірити особи двох, частина повідомленої ними інформації публікувалася раніше, частину підтвердили інші джерела Радіо Свобода, деякі дані перевірити не вдалося.

Співрозмовники підтвердили, що «Загін Вагнера» з’явився у Сирії в 2013 році, коли двоє росіян, які працювали в ПВК Moran Security Group – Вадим Гусєв та Євген Сидоров, зареєстрували в Гонконзі ПВК «Слов'янський корпус». Тоді, за даними петербурзького видання «Фонтанка.ру», осіб виїхали до Сирії для охорони родовищ і нафтопроводів, але фактично вони взяли участь у громадянській війні на боці військ Башара Асада. За словами співрозмовників Радіо Свобода, їх «там пошарпали дуже міцно» – загін зазнав втрат до 90 відсотків особового складу. Після повернення до Москви у жовтні 2013 року літак з бійцями ПВК, які лишилися в живих, чекали у Внуково – ті, хто повернувся, були допитані слідчими ФСБ, а керівників «Слов'янського корпусу» Гусєва і Сидорова у жовтні 2014 року засудили до трьох років ув'язнення.

Ідея, однак, сподобалася керівництву країни. Підполковник запасу Дмитро Уткін був серед першої партії росіян, які воювали в Сирії.

«Когось закрили, а комусь зробили таку пропозицію, від якої неможливо було відмовитися, – говорить один з командирів. – Просто на нього карта лягла».

Пропозиція спершу стосувалося Донбасу: поки Гусєв з Сидоровим сиділи в «Лефортово», Уткін та інші командири почали формувати свої бригади для війни в Україні.

«У 2014 році товариш Стрєлков зайшов до Слов'янська, і купа людей захотіла Стрєлкову допомагати. Перетнути український кордон вони не могли, тому що на той час кордон існував, і вся організація відбувалася в Ростові-на-Дону. Орендували базу, взяли грамотних офіцерів спецслужб і Міноборони. Перший загін «Місяць» пішов в червні 2014-го, другий – «Степ». Це були фактично ротно-тактичні групи чисельністю до 250 осіб. ПВК тоді не було, але зарплату платили».

Одним із загонів, що «зайшли» на Донбас, був загін Дмитра Уткіна, його незабаром почали називати за позивним командира – «Вагнер».

За словами співрозмовників Радіо Свобода, за цими групами спостерігали, частину розформували (наприклад, групу Ігоря Безлера («Бєса»), «група Вагнера» ​зарекомендувала себе добре, було вирішено її розширити.

«Вагнер – взагалі жорстка людина, – говорить один з командирів ПВК. – Він приїжджав на позиції під Пальміру, роздягнувся, у нього тут на руці (на плечі) німецька свастика, наколка. Каска у нього з рогами. Він рідновір (рідновіри – релігійний рух язичницького спрямування – ред.)».

Утім, за словами співрозмовників Радіо Свобода, некоректно говорити про «ПВК Вагнера» – такої одиниці не існує юридично, а Уткін – не перше обличчя компанії, але лише командир бригади.

У 2015 році розпочалася сирійська кампанія «Вагнера». Співрозмовники Радіо Свобода запевняють: сьогодні в Сирії працює кілька військових компаній з найманцями з Росії, але тільки «група Вагнера» ​виконує справжні бойові завдання. За словами командирів, «група Вагнера» ​зараз налічує близько 2000 осіб (за іншими повідомленнями, до 4000), окрім того, до «Вагнера» прикомандирований загін «Карпати», що складається переважно з «казаків» з українським громадянством, – ще 300 осіб. Іноді «на обкатку» приїжджають групи російського спецназу. Усього ж, за приблизними оцінками співрозмовників Радіо Свобода, в Сирії на боці урядових військ служить до восьми тисяч росіян.

«Було раніше шість тисяч, потім провели «скорочення» і «скоротили» до восьми», – сміється один з командирів.

Нафтова кампанія

За словами співрозмовників Радіо Свобода (їхні слова підтвердили й інші джерела), договори з бійцями укладаються на геологорозвідку, на роботу на нафтових промислах, але із застереженням: працювати доведеться в районі бойових дій і потрібно бути готовим взяти до рук зброю. Зброя видається після прибуття. Новобранців збирають на військовому полігоні в Молькіно (Краснодарський край). Беруть майже всіх, не дуже перевіряючи стан здоров'я. Головне, щоб було 25 років і не було проблем з законом. Кандидати проходять перевірку на «Поліграфі» (перевіряють роботу на спецслужби, кримінальне минуле, співпрацю з «конкуруючими організаціями»), після цього відбувається розмова з психологом.

«Він може запитання ставити: «Скільки ти будеш думати, щоб убити?», «Чи можна не вбивати?», – чисто перевіряють, наскільки ти воїн. Тому що буває, налаштований мільйони заробляти, приїхав, перший бій, а він – ні, не треба грошей, поверніть мене назад».

Крім того, в Сирію категорично не беруть чеченців, та й взагалі не люблять вихідців з Кавказу.

«Щодо дагестанців якось питання вирішувалося, а чеченців... Ось у мене є рота (чеченців), готових їхати куди завгодно. Але їх не хочуть брати. Чому? У мене в «ДНР» були чеченці, я їх усіх депортував. Росіяни краще за всіх воюють. Бачив я, як чеченці в Сирії воюють. Якщо справжній джигіт побачить, що є можливість йому включити задню і ніхто не дізнається про це в рідному кишлаку, то він її включить».

Новоспечені бійці летять чартерами з Ростова-на-Дону або Моздока в Хмеймім. Частина особового складу, зокрема українці, відправляється до Сирії на ВДК (великий десантний корабель – ред.). На кораблях зручніше і повертатися: «пришвартувався в Новоросійську, зійшов на берег і ніякої митниці». Зазвичай всім бійцям необхідна наявність закордонних паспортів, але один з командирів розповів Радіо Свобода, що у 2016 році принаймні кілька літаків відправили по «зеленому коридору», не перевіряючи документи.

Бойові завдання «вагнерівцям» ставить сирійське командування, робота ведеться в координації з ПКС Росії.

«Там «Вагнера» п'ять рот працює і шоста рота «Карпати». У кожної роти зв'язок зі штабом («Вагнера»), в штабі сидить офіцер ПКС, він координує авіацію, коли штурми відбуваються. Взагалі чітка взаємодія, часом навіть аж приємно, настільки красиво підтримує і авіація, і артилерія».

Наступи ведуться за класичною схемою: спершу авіація і артилерія «відпрацьовують» потрібний район, потім його штурмують бійці ПВК.

«ПВК не веде там повноцінні бойові дії, – пояснює один з командирів, – вона розширює зони впливу, бере під контроль території, як правило, нафтових і газових родовищ, і ці території охороняє. За це і отримують гроші. Навіть Пальміра – там навколо газові поля, їх брали під контроль. Але неможливо контролювати нафтове поле, коли від тебе за 500 метрів знаходяться бойовики – доводиться вибивати».

За словами співрозмовників Радіо Свобода, гроші за роботу ПВК платить сирійська сторона, усі фінансові питання вирішуються через ТОВ «Євро Поліс», що належить структурам Євгенія Пригожина, зарплати виплачують по приїзду до Росії на тому ж полігоні Молькіно – без затримок і чесно: прослужив три місяці і три дні, за них і отримаєш. Яким чином відбуваються розрахунки між Дамаском і Петербургом, співрозмовники Радіо Свобода не знали.

Фронтовий мільйон

Заробітки різняться: зарплата рядового у «Вагнера» становить 150 тисяч рублів на місяць, плюс премія до ста відсотків, за тримісячне відрядження можна заробити до мільйона рублів. Командир роти за той же час може отримати до трьох мільйонів. Боєць в «Карпатах» привозить в два рази менше. Якщо раніше можна було оформити довіреність на рідних, які отримували гроші на картки, то з 2016 року видавати почали тільки готівкою. За загиблих родичів виплачують по 3 мільйони рублів, поранення оплачуються так: легке – 30 тисяч, середньої тяжкості – 50 тисяч, важке: «У нас бійцеві одному заплатили 180 тисяч рублів. Помилково своя авіація відпрацювала, у нього всі кишки викинуло. Але залишився живий». Якщо хто в процесі передумав і вирішив не воювати, його переведуть в порт «тягати ящики» – за 1000 рублів на день.

Карають бійців, які провинилися, переважно рублем: платять по «тарифу табору» – 60 тисяч рублів на місяць, і без премії.

«Є покарання для алкашів – контейнер. На полігоні (Молькіно) є контейнер і в Сирії теж. Ну ось, у когось поганий настрій, хочеться комусь *** дати. Ось ти щось зробив, тебе садять в контейнер, і будь-хто може прийти і дати *** тобі. Як раніше прив'язували на площі і поряд клали дубину. За добу, за дві у контейнері можна здоров'я позбутися».

За словами співрозмовників Радіо Свобода, незважаючи на величезну для російської глибинки зарплату, «Вагнер» останнім часом відчуває гостру нестачу кадрів.

«М’ясники, – пояснює один з командирів. – Ось ситуація: 2017 рік, район Дейр-ез-Зор, 100 осіб з «Карпат» змінюють 300 осіб «вагнерівців». «Вагнерівці» стоять на цій позиції півроку. Там п'ять ключових висот треба було взяти, людей поклали багато, але взяти не можуть. Вони триста йдуть в атаку, 20-30 «двохсотих» (загиблих – ред.). Через місяць знову йдуть в атаку, знову 20-30 «двохсотих». Це так, по мінімуму. «Карпати» втратили 11 осіб, взяли ці висоти і ще дві додаткові, і ще дорогу перерізали». «Людей немає, нормальні не хочуть їхати, – продовжує командир. – Ставлення до людей скотиняче, що ви, ***, гарматне м'ясо, приїхали гроші заробляти, що там з вами буде, нікого не ***. Кумівство. У «Вагнера» талант – це не найважливіше. Щоб стати командиром роти, треба лизати вміти йому в потрібний час, до людей по-скотськи ставитися, ну і бажано бути рідновіром. Там тільки один нормальний командир – «Ратибор», командир першої роти, інші – тварини, які на бойові (позиції) і близько не виїжджали, боялися».

Загальної цифри втрат, як і будь-якої статистики у співрозмовників Радіо Свобода немає.

«У 2015 році з Луганська 60 осіб їздило з «вагнерівцями», двоє повернулися. Ось так пощастило. Нас їздило 50 осіб, у нас двоє загиблих», – говорить один з командирів. За його особистими оцінками, з 2015 року до сьогоднішнього дня в Сирії загинуло до 400 росіян. При цьому, за словами одного з командирів, іноді загиблих не доставляють на батьківщину: в договорі з роботодавцем нібито є пункт, згідно з яким бійців можуть ховати на місці загибелі. Перевірити це неможливо: договори на руки не видають.

«Ходить чутка, що «Вагнер» – проект «М'ясорубка», – говорить один з командирів. – Куди подіти «ополчення» (з Донбасу)? Ідіотів першої хвилі, ідейних? Це страшні люди, це каталізатор суспільства, вони можуть розбурхувати, як дріжджі. А тут і інтереси країни підтримуються, і дріжджів поменше залишається. Ось такий варіант. Має право на життя».

Сварка міністра і ресторатора

Як згадують командири, на початку сирійської кампанії «група Вагнера« ні в чому не знала відмови.

«У мене вартість автомата прирівнювалася до вартості автомобіля. Вартість одного комплекту екіпіровки у бійця мого загону була 12 тисяч доларів».

На озброєнні «вагнерівців» були російські танки Т-90, Т-72, БТР, бронеавтомобілі «Водник», «Постріл», «Рись», «Тигр». Не всі, щоправда, було новими.

«Ось ми ВДК в Тартусі розвантажували, там ящики зі снарядами на 120-ті міномети, і написано якимось прапорщиком: «Утилізувати. 1986 рік». За ручки взявся у цього ящика, ручки в руках, від ящика нічого не залишилося. З цих снарядів і ми стріляємо, і сирійці. Там і «градівські» стародавні, і на 86-ті міни».

Але, за словами співрозмовників Радіо Свобода, у 2016 році відбулася якась сварка між Євгеном Пригожиним і міністром оборони Сергієм Шойгу. Через що могли посваритися міністр і ресторатор, співрозмовники Радіо Свобода не знають, але відзначають, що з 2016 року постачання «вагнерівців» різко погіршилося.

«Їм сказали: хочете воювати самі, воюйте, – говорить один з командирів. – І забрали танки, зброю. Все, що видали раніше, все забрали. «Вагнерівці» воюють зараз сирійською зброєю».

Те саме можна сказати і щодо табору підготовки: якщо раніше полігон в Молькіно був екіпірований по повній програмі, зараз там нібито залишилося 30 автоматів, і підготовка де-факто не ведеться. Однак великої проблеми в цьому співрозмовники Радіо Свобода не бачать: «Війна навчить».

У полон не здаються і полонених не беруть. Коли загін, в якому були співрозмовники Радіо Свобода, потрапив під Пальмірою в оточення «Ісламської держави», його бійці пришили гранати до бушлатів в районі ключиці, щоб можна було вчасно висмикнути чеку.

«Це – чеченський варіант, щоб не впізнали навіть. В полон не можна потрапляти, не хочеться в помаранчевому комбінезоні приносити задоволення в YouTube».

Із боку противника теж мало хто здається: «Там така війна, що не церемоняться, всі прекрасно розуміють, що полон – це смерть через тортури».

Про розбиту 7 лютого 2018 року американською авіацією колону проасадівських сил, в якій загинуло, за різними оцінками, від десятка до двох сотень росіян, співрозмовники Радіо Свобода говорять неохоче: занадто мало інформації, самі чекають повернення свідків, але запевняють, що 200 осіб – цифра перебільшена, максимум осіб 15. Решта – поранені, багато з яких вже привезли до Росії і розвезли по госпіталях в Ростові, Москві та Петербурзі. У всіх, швидше за все, відібрали телефони – ймовірно, щоб уникнути скандалу перед президентськими виборами. Розповідають, втім, що після американської атаки тих, хто вижив, не поспішали евакуювати.

«От уяви, тебе розбамбахали з твоєю ротою, а потім вас вивозять, кидають посеред пустелі, а там зараз зима. Щоб ти розумів, зима, це коли в бушлаті, в ватяних штанях, в терміку, в спальнику зуб на зуб не потрапляє. А тут ти без нічого, після бою, без нічого, без води. Тільки через добу сухпай і воду привезли людям».

«Треба скрізь»

Основна мотивація командирів – зовсім не гроші, запевняють, що перший раз взагалі їхали в Сирію за 30 тисяч рублів на місяць, хоча в підсумку отримали набагато більше.

«Є розуміння, геополітика. Я вважаю, що якщо ти під російським прапором і з російським автоматом, нехай навіть з пліснявим сухпаєм, воюєш за 10 тисяч кілометрів від Росії, все одно ти воюєш за Росію. Ти ж туди не сам прийшов, тебе туди Росія привезла, значить, інтерес держави. А так, якщо народ буде міркувати, кухарки почнуть, та ось, нам до Сирії далеко, воно нам на *** не треба... Треба нам скрізь! Може, тому тут немає війни, що вона там йде».

При цьому, на думку командира, війна в Сирії тільки починається.

«Три роки ще – це мінімум. Цього Башара Асада, вони його ненавидять. Реально. Його там підтримує дуже маленький відсоток населення, решта всі проти нього. Тільки Путін за нього. Росія за нього, інші ні», – говорить він.

«Немає війни сирійської, немає війни української, є війна між Росією і США, – підхоплює другий. – А це бої місцевого значення».

За своє майбутнє в умовах цієї геополітичної обстановки «вагнерівці» не переймаються.

«Воєн багато попереду, скоро Лівія буде, в Судані «вагнерівці» вже воюють. Тим більше, Путін їм усім пояснив, що готуйтеся, хлопці, – каже один зі співрозмовників Радіо Свобода, маючи на увазі послання президента Федеральним зборам. – Гарна заява, давно час було їм сказати, що досить. Я повністю згоден, в одні ворота не можна грати нескінченно».

Але прямого зіткнення зі США «вагнерівці» не хочуть, кажуть, що будь-яка країна, яка вступить сьогодні в повномасштабну війну, неминуче відстане в розвитку навіть в разі перемоги. Але «якщо треба буде воювати з Америкою, ми повоюємо. Вони не вміють воювати. Як Путін сказав, можна придумати різні ракети, людей не придумаєте таких, як у нас. Наші люди, вони вміють жертвувати собою».

Матеріалу повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода